Вчора ми з дружиною були на концерті. Велика кількість виконавців, оркестр з різними інструментами, плюс з два десятки дівчат на підспіві. Загалом людей 100 на сцені. Подія тисячі разів відрепетована, рок симфонія. Ти купив квитки заздалегідь, приїхав сюди, щоб насолодитися музикою, інтерпретацією відомих пісень, композицій, хітів минулого. Сидиш в залі на дві тисячі плюс персон. Все повітря наповнене музикою, вібрацією, атмосферою урочистості. Чесно кажучи, я не відвідував схожі події на протязі останніх п’яти-шости років. Після народження діток ми не ходимо навіть в кіно вже багато років.
І ось на що я звернув увагу. Навколо приблизно 20-25 відсотків людей регулярно достають свої мобільні, та щось там перевіряють. На ряду переді мною один чоловік з періодичністю в кілька секунд передивлявся новини в браузері та публікації друзів на Фейсбуці. Жінка трохи осторонь скроліла свій месенджер, регулярно оновлюючи стрічку. Хто ж надішле їй наступне повідомлення? Може це питання життя чи смерті.
Я знаю також, хто робить так під час спільного прийняття їжі. Відкрив телефону, опускаєш пальцем стрічку, щоб оновилася, дивишся жадібними очима.
І давайте пройдемося по тому, чому такі дії є не менш токсичними, ніж наприклад викурити цигарку чи з’їсти 2-3 гамбургера та запити пляшкою Коли. Чи вжити низькопробний алкоголь.
Перше – такі перевірки, відволікання не дають вам прожити цей момент повноцінно. Ви заміняєте реальних людей і події “гумовими бабами”, це ментальний онанізм, це спаплюження справжніх емоцій, що призводить, що ви не можете пережити реальні емоції. Чи доводилося вам ділитися новинами з колегами на роботі, та чути несправжній, напружений сміх та зеро співчуття чи емоційного залучення. Люди, що звикли до соціального застосування, та майже загубили емпатію, співпереживання, доброту.
Раніше я часто це бачив під час подорожей в Америці, в Європі. Люди дивляться на тебе, щось говорять, але в них немає і краплі щирості. Якщо ти впадеш перед ними на підлогу та потребуєш простої термінової допомоги чи реакції, їхній вираз очей не зміниться. Вони більше реагують на котиків в соцмережах, ніж на реальні страждання або відносини з оточуючими людьми.
“Та що з вами дідька лисого не так?!!” – мені хочеться кричати. Талеб в книзі Чорний лебідь, що я зараз читаю – говорить, що люди в Ливані більше реагували на повідомлення про порятунок якоїсь дівчинки, що впала в колодязь десь у Франції, ніж на те, що за кілька десятків кілометрів від них вбивали тисячі людей під час війни.
Відволікання на нотифікації та новини віртуального світу знищують щирість емоцій, роблять їх штучними.
Друге – ти не можеш вийти на глибину, де водяться справжні риби. Де є мудрість. Де ти можеш розкрити свій потенціал.
Ти так і будеш постійно у вирі подій, зустрічей, конференцій та чужих проектів, де потрібно зробити мільйон маленьких “тасків”, заповнити купу чеклістів та спредшітів, провести тисячі доволі таки безглуздих мітингів (так, зустрічі важливі і необхідні, але мабуть в 10 разів менше, ніж прийнято).
Третє – ти просто ображаєш оточуючих. Якщо ти віддаєш пріоритет перевірці новин в соцмережах, перегляду “сторіз” чи месенджерів, а перед тобою людина, що ділиться з тобою своїми життєвими історіями, нагальними питаннями, переживаннями, то ти просто руйнуєш те, що в тисячі разів цінніше. Це особливо помітно щодо рідних, твоїх батьків, дружини або чоловіка, дітей.
Коли хтось поряд з тобою і говорить до тебе, забудь про свій телефон. Чи помічав ти, коли ти починаєш говорити з якимось менеджером, та у тебе призначена зустріч, на яку ти їхав через пів міста, а та людина отримує якийсь дзвінок, та починає 5-10-15 хвилин говорити з кимось, та обговорювати інші проекти, та навіть приймати замовлення в той час, поки ти сидиш перед ним тут і зараз – як на мене, верх нахабства та неповаги. Та завжди можна сказати у відповідь на дзвінок – “Вибачте, я зараз на зустрічі. Можна я Вам зателефоную через годину?” І це буде правильно.
Також я знаю одну людину, керівника підприємства, що любить зненацька дзвонити робітникам в неробочий час і очікувати, що йому буде відповідь, та розмовляти іноді годинами, незважаючи на пізню годину. Це також неповага. Чи переносити зустрічі, призначати їх зненацька, та запізнюватися.
Оточуйте себе ритуалами, правилами, зробіть собі маніфест. Віддавайте перевагу тому, що вважаєте для себе найважливішим. Визначте людей, які для вас головні в житті. Приділяйте більше часу тому, щоб працювати на самоті без відволікань, але коли вже зустрічаєтеся з кимось і не сказали рішуче НІ на самому початку, то віддайте повну увагу і співчуття цій людині, не порушуючи при цьому своєї гідності, суверенітету та принципів.
Коли Стівен Кові пообіцяв дочурці присвятити вечір після конференції спільній прогулянці та морозиво, а раптом зустрів старого друга, не бачив його роками, та, що запропонував повечеряти в ресторані, то сказав: “Дякую за пропозицію. Вона чудова!” Та коли побачив погляд дитини (“Ти ж обіцяв, тато!”) – додав: “Але не цього дня. Ми з дочкою маємо інші плани сьогодні”.
На мій погляд, Ваш телефон має бути максимально або в беззвучному режимі або хоча б без Інтернету – якщо є люди, що можуть потребувати Вашої термінової допомоги, як то Ваші батьки чи діти, та мали змогу додзвонитися до Вас (для цього раджу завести окремий номер для близьких людей, та відключати інший під час роботи над своїми проектами).