Тоні Роббінс – це динамо машина, що мотивує десятки, сотні тисяч людей через свої запальні, енергійні виступи з тисячами стрибків на сцені щодня. Так, одна справа – це спілкуватися один на один десь у саду, та сприймати мудрість, а інше – заряджатися в концертному залі поряд з гурбою інших людей.
Джим Квік, до речі, говорить, що ви не можете сподіватися на те, що такого роду мотивація буде підживлювати вас на постійній основі, це скоріше “підзарядити батарейки”, але щоб стабілізувати свою напругу, стати віртуальним “термостатом” (що регулює температуру навколиши), а не “термометром”, що залежить від зовнішніх обставин, ти маєш притримуватися такої формули – Мотивація = Розуміння смислу, свого WHY, глибинного ЧОМУ помножити на енергію через навички-ритуали-методи помножити на S в третьому ступені, тобто Small Simple Steps. Тобто кожного дня ви робите щось нескладне в напрямку до свого вдосконалення. Тоді ти не будеш залежати від зовнішніх джерел для підтримки своєї мотивації і немає шансів, щоб ти “перегорів”.
Так ось, для тих, хто не ходить на концерти Тоні Роббінса, а потребує регулярного спілкування та мотивації, він проводить багато зустрічей, інтерв’ю, подкастів. Один з них я прослухав сьогодні.
Тоні говорить про суттєві речі щодо того, щоб наблизитися до щастя. І нехай ця тема здається заїждженою, перетертою, перетравленою, я скажу вам – дзуськи! (нещодавно вивчив це слово, це активне заперечення на зразок емоційного – Ні!)
Як докопатися до сутності своїх занепокоєнь, що не дають нам відчути щастя? Тоні пропонує замислитися про ті сфері, де у нас все добре. Наприклад, гарна сім’я, щасливі діти, або гарний стан фізичного тіла. А може, у нас чудові друзі. Відчуйте позитивні емоції, які це викликає. І наскільки це співвідноситься з вашими уявленнями про ідеал, про досконалість в цьому.
А тепер уявіть те, де не все гаразд. Наприклад, ваш фінансовий стан. Що ви не відповідаєте стандартам, які самі собі виставили. Як сказав мій знайомий позавчора – “Та навіщо себе ошукувати, обманювати, що ти успішний, якщо їздиш на 8-річному авто, а у твого начальника новесенька Тесла? То ж він успішніший”. І тоді оця чернетка, той драфт, або “бріф” (слово, яке люблять маркетологи, чи дизайнери, коли подають опитувальник для потенційного клієнта), вона розходиться з реальністю. І ви розчаровані.
Тоні наводить приклад двох своїх знайомих. Один з них – в минулому відомий баскетболіст, але пережив критичні проблеми зі здоров’ям, та мав припинити кар’єру, що вплинуло на його фінансовий і ще більше – моральний стан. Йому довелося змінити своє уявлення про свою особистість. Хто він? Заради чого живе?
Інший приклад – знайома відома і успішна жінка, яка на зовнішній погляд досягла вершин у кар’єрі та має все що заманеться. Але вона глибоко нещасна, тому що, як вона зізналася Тоні, у неї два розлучення, та мрія про трьох щасливих дітлахів та і не здійсниться, бо їх вже пізно народжувати. Та Тоні говорить їй – Та чому б тобі не всиновити когось? Вона відповідає – Та то ж інше. То ненадійно. Як вони зможуть мене полюбити. Що якщо вони не зможуть бути поряд зі мною, коли я постарію?
Але все, що їй було потрібно – це синовня любов. Та якщо вона трохи змінила б свою парадигму, та зробила “Зріст” та “Віддавати” своїми головними словами, які Тоні Роббінс любить знов і знов повторювати, це як Мантра для щасливої людини, то вона могла б стати набагато щасливішою і спокійнішою. Бо ми намагаємося жити чужим життям. Ми живемо історіями, що надумали самі які не відносяться до нашого життя, до того, що ми можемо контролювати.
Тому потрібно звіряти свої координати з тим, ким ми були вчора, та визначити, чи просунулися ми хоча б на метр до своїх цілей, які регулярно переглядаємо. Немає нічого зазорного в тому, щоб змінити свою історію, якщо вона недосконала або не відноситься до нас. Навіть відомі автори, як то Елізабет Гілберт, про яку я вже писав, змогла зрозуміти, що роман, який вона писала, вже не віддзеркалює її внутрішнє уявлення про себе. Та не змогла продовжувати (потім містичним чином такий роман написала її знайома, прямо як з Понтієм Пілатом у Булгакова, коли “рукописи не горять”). Так навіщо ми наслідуємо свої історії, що втратили актуальність та пригнічують нас і не дають нам жити. Так, ми зосереджуємося на тому, де втратили контроль, де все набуває поганого присмаку в нашій свідомості, та ми не в силі цьому противитися.
Тоні говорить про зріст після травми – post-traumatic growth – ми можемо здобути нову силу, нові переконання через випробування, але для того, щоб наші страждання приносили нам згодом користь і вели до щастя, ми маємо думати над своїм ЧОМУ, тоді ми можемо винести будь-які ЩО (по словам Віктора Франкла, що пережив концтабори). Треба змінити свою історію, свої чернетки, і працювати над тим, щоб зона нашої діяльності була в зоні нашого контролю і постійно розширювати цю зону впливу через свій зріст і вміння віддавати, не очікуючи нічого взамін (Give and Take by Adam Grant).