Класна концепція, що наповнює мене емоціями. Бо ми живемо в наркозалежному суспільстві. І я зараз поясню, що мав на увазі Стівен Кові в книзі “Головна увага – головним речам”.
Термін “Торговець наркотиками” у мене засів в голові після книги Тіма Ферріса “4-годинний робочий тиждень” – коли його докучав хтось в літаку, наприклад, під час багатогодинного перельоту, або у Тіма не було бажання з людиною спілкуватися, то на питання, хто він і чим займається по життю, він відповідав – I am a drug dealer, та він говорив правду, бо на попередньому етапі кар’єри займався харчовими добавками для посилення діяльності мозку, та це частково drugs (з певною натяжкою), бо в англійській мові drugs означає як наркотики, так і ліки.
Напроти, в серіалі Гая Річі “Джентльмени”, який я (каюся) час від часу дивлюся потроху на швидкості 1.5Х на Нетфліксі, в четвертій серії “У мене 100 кузенів” розігруються сценки з циганами, що зазіхають на наркоторгівлю головного героя. Ось ніяк не може Гай відпустити свої вдалі ходи щодо наркорозборок з харизматичними злочинцями та купою циган, що спілкуються на своєму, тільки їм знайомому, діалекті англійської. Але тут без Бреда Пітта, найславнішого з кіноциган Гая Річі (“Великий куш”).
Так ось – Стівен Кові порівнює нашу прив’язаність до терміновості у будь-яких справах до приймання наркотиків. Це наркозалежність, що так само характеризується таким:
- Створює передбачувані, стабільні відчуття
- Стає центром інтересів та поглинає всю вашу увагу
- Тимчасово знімає біль та інші негативні відчуття
- Штучно народжує відчуття сили, контролю, безпеки, власної значущості та успіху
- Погіршує дієспроможність, призводить до розриву зв’язків з оточуючими.
Чи бачили когось, хто з гарячими очима працює до пізньої ночі над звітами чи готує контракти, хто дзвонить з ранку до вечора та не відповідає на дзвінки рідних (що його дістають своїми щоденними забаганками на кшталт сходити в ресторан чи відвезти дітей в садочок), хто відмовляє вам: “У мене зараз підходять терміни по звітності, дедлайн важливого проекту, та зараз ось розгрібуся”.
Це – наркотик. Це означає (в 99 відсотках випадків), що людина, яка цим займається, має дуже розмите уявлення про своє місце в світі, свою місію, не спроможна на виконання значущої глибокої роботи та хоча й має ділову репутацію і високий (сумнівний) статус в корпорації, в реальності дурить і себе і оточуючих, не працюючи над дійсно важливими речами, не балансує цінності (про які говорить Робін Шарма, та я окремо напишу).
Та один з слухачів курсів Стівена Кові, на конференції, підійшов та сказав, що в корпорації, якою він керую, саме така ситуація, що навіть люди, що приходили туди врівноваженими та організованими, спокійно працювали над своїми довгостроковими проектами, раптом, за один-два роки, змінювалися на пожежників, що регулярно бігають з відрами води і батогами туди-сюди і втратили контроль. Вони живуть дедлайнами, кризисами, та змінили оцінку цінності своєї діяльності на кількість криз, що вони подолали щодня.
“Фактично я став торговцем наркотиками. Я з сумом тільки зараз це зрозумів”.
Та наступного разу, коли ви відчуєте себе героєм, ковбоєм, Д’Артаньяном, що вихоплює шпагу, щоб захистити невинних та перебороти злодіїв, коли ви заряджаєте свій кольт, щоб відстрілюватися від індійців, що мчать за вами по віртуальній прерії, зупиниться і подумайте, чи не в ілюзії ви, чи не стали жертвою зовнішніх планувальників в вашому житті. Чи не стали ви придверним килимком, яким інші підтирають свої ноги? Тобі здається, що ти герой, а ти не герой, ти килимок, хоча всі говорять тобі, який ти гарний килимок, та що ти герой, бо їхні ноги чисті.
Вибачте мені за різкість та щирість.