Насолоджуюся мудрістю та практичними порадами від Сенеки завдяки праці Тіма Ферріса, тому спочатку перечитую англійською, далі беру томик з твердим переплетом українською.
В 30 листі до Луцилія він говорить про їхнього знайомого, Ауфідія Басса, який вже дуже старий та “виснажився, змагаючись зі старістю”. Він порівнює цей стан з кораблем, що протікає, та ще більш-менш може протистояти одній-двом шпаринам, але з часом починає розлазитись та неминуче йде на дно.
Нам також можуть докучати болячки до тих пір, поки не перетнуть точку неповернення та не наберуть критичну для вибуху масу. Тоді все раптом стає дуже недуже.
Втім, люди по-різному зустрічають свою смерть. Хтось її боїться так сильно, що не може знайти собі спокою. Різні види смерті мають свої переваги. Раптова смерть нестрашна, бо вона приходить зненацька, та ти не встигаєш про неї подумати. Поступова смерть від старості не така ж погана, бо всі рано чи пізно помирають, та твоє згасання можна порівняти з тим, коли багаття втрачає своє паливо, вуглі догорають, та ти вже не відчуваєш, що втрачаєш щось за що можна чіплятися.
Ми бачимо, що хтось помирає чи не з посмішкою на вустах, як то мати Аріанни Хафінгтон, чиє життя було наповнене любов’ю та зустріла смерть поміж близьких. Для когось непідготовленого та хто живе в ненависті та заздрощах, вона може бути набагато боліснішою.
Ось декілька моментів з листа Сенеки:
“І все ж наш Басс на диво бадьорий. Ось що дає філософія! Людина весела, навіть коли перед очима – смерть; радісна й сильна духом, хоч би в якому стані було тіло; не знемагає у самій знемозі”.
“Велике те мистецтво, Луцілію, і тривалої науки потребує – відійти з погідною душею, коли наплине ота невідхильна година”.
“Басс.. Хоче зняти нам з очей полуду. Каже, що таким же нерозумним є той, хто боїться смерті, як і той, хто боїться старості. Адже як за молодістю настає старість, так і за старістю – смерть. Хто не хоче вмирати, той, значить, і жити не хотів. Життя дане з умовою смерті”.
“Я з багатьох причин навідуюсь до цього вельми дорогого мені чоловіка, але, зізнаюсь, одна річ таки найбільше спонукує мене до зустрічі: хочу знати, чи застану його щоразу таким самим, чи разом із тілом не убуває і душевна снага. Та ні, навпаки: вона зростала в нього, як ото все помітнішою радістю сяє візниця, наближаючись на сьомому колі до переможної пальми”. Сьоме коло в римському цирку – це останнє в перегонах, як тодішня версія Формули 1.
“Великий біль не буває тривалим” (тема для окремого поста)
“Не сумнівається, що старечій душі залишається лише спурхнути з вуст – її не треба силою виривати з тіла.”
Та класний кінець цього листа:
“Але й мені треба боятися, щоб такого от довгого листа ти зненавидів більше, ніж саму смерть. Отож закінчуватиму. А ти, щоб ніколи не лякатися смерті, – завжди про неї думай”.
Бувай здоров! Vale et salve!