Ті, хто мене давно знають, напевно, знайомі і з моїми “7 роками у Тибеті”, коли я з 1991 по 1997 рік жив життям ченця, обмежував себе буквально у всьому, що сучасна людина вважає за “блага цивілізації”. Я суворо дотримувався “чотирьох принципів” щодо харчування, відмови від алкоголю і будь-яких психотропних речовин (до яких до речі належать чорний чай і кава, яких я не вживав за принципом “абсолютно”). Я багато подорожував містами колишнього СНД, та жив потрохи в десятках міст, серед яких Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нижній Новгород, Астрахань, були ми і на Кавказі, і в Сибіру, і в Татарстані, і звичайно в Криму. І три рази подорожував Індією, жив в найвідоміших місцях сили, у Вріндавані, в Маяпурі, Навадвіпа, також в Бадрінатху (та зняв відповідно фільм про це у 2014 році).
Так, в ті часи я був брахмачарі, чинцем в ашрамі ISKCON (міжнародне товариство свідомості Крішни). Я жив в товаристві цікавих та відданих справі людей з високими моральними цінностями. З 19 років я був лектором та викладачем, також займав високу ієрархічну посаду в тій організаційній структурі і в 1997 отримав статус “брахмана” (священника-вченого) від Харікеши Свамі Вішнупада (Роберт Капаньєла в світі, вчений-проповідник-музикант, як я пам’ятаю, він дружив зі Стінгом).
У мене є дві книги, написані про ті часи (може згодом буду викладати їхні частинки), але зараз я не притримуюся принципів ISKCON, а моє ставлення до Бога скоріш універсальне, не пов’язане до будь-якої релігії. Втім, якщо у мене спитати, чи я є віруючою людиною, відповідь буде позитивною. Та я вірю в закони карми, та добра чи зла, в те, що є універсальна етика, що стосується кожного незалежно від того, де він народився чи якої “віри” притримується.
В ті часи я ще був перекладачем, при тому мені доводилося вести і “синхронні” переклади, і перекладати лекції різних гуру, що приїжджали до нас зі всього світу. Завдяки цьому я був особисто знайомим з десятками справжніх “лідерів думок”, у деяких з них були тисячі учнів (у Харікеши Свами, Радханатхи Свамі, Хрідайананди Свами були мабуть десятки тисяч ініційованих учнів). Та я багато у них вчився. Це були взірці етики, дисципліни, вченості, цілісності. За весь час спілкування з ними я жодного разу не бачив, щоб вони відхилялися у житті від того, про що проповідували. Там не було і натяку на алкоголь, залицяння до жінок, похабної поведінки або недосконалого зовнішнього вигляду. Ми навіть іноді разом жили на квартирі, як ото з Бхакті Вікашою Свамі, у Нижньому Новгороді, він тоді називав наш ашрам “прикладом для інших, взірцем вченості”, бо коли він читав лекцію, і цитував якийсь вірш (шлоку) на санскриті, та питав, хто знає продовження (увага – це САНСКРИТ), то підіймалися 3-4 руки, в тому числі моя, бо я знав щонайменш 500 шлок, та половину Бхагавад Гіти.
Так ось – вони мали статус Санньясі, тобто людини, що відреклася від всього мирського. Така людина не має можливості придбати чи володіти будинком або машиною. І багато з них були “монахами, що продали свій Ферарі” (так називається одна з книжок про східну мудрість”. Та вони змінилися, зреклися чогось заради духовного зросту та життя, наповненого “магічними моментами, днями, роками”.
Я буду продовжувати цю тему в подальших постах.