“Як солодко усвідомити, що всі пристрасті, впокорені, вже позаду! “Важко, проте, – відмовиш, – мати перед очима образ смерті”. – Передусім вона повинна бути перед очима як літньої людини, так і юнака: адже не викликають нас звідси за списком. До того ж ніхто не є вже настільки старим, щоб не мав права сподіватись хоча б ще на один день. А день – це крок життя. Увесь наш вік складається з частин. Він містить у собі немов низку кілець, де кожне мале кільце оточується щораз більшим. Є, отже, кільце, яке обіймає й охоплює всі інші: воно простирається від дня народження аж до останнього дня.”
І так далі – дитинство, роки, місяці, дні, від сходу до заходу. Цікаво зазначити, що ніхто зазвичай не знає, коли закінчиться життя, це може бути і в 19 років (мій друг дитинства захворів на рак та згас за півроку, я дізнався про це, коли через рік приїхав у гості в 1995, від бабусі та з’їздив на цвинтар з його батьками, до цього був у 1993 році) і від нещасного випадку будь якого ранку. Тому варто прожити кожен день як то він був би життям сам по собі, як останній, та насолодитися ним сповна.
Геракліт сказав: “Кожен день рівний всякому іншому”.
Сенека: “У чергуванні колових змін, що відбуваються в світі, ці проміжки світла і темряви стають численнішими, а не іншими, хоча кожен з них постійно то коротший, то довший. Тому-то кожний день треба укладати так, немовби він замикав ряд, перетинаючи і довершуючи все життя”.
Вергілій в “Енеїді” сказав:
Вже поза мною життя. Вже відміряне суджену стежку.
Та Сенека додає: “Якщо бог додасть до цього ще й завтрашній день, – приймімо його, радісні. Бо лише той по-справжньому щасливий і задоволений своєю долею, хто без тривоги виглядає завтрашню днину, хто сказав собі: “Вже поза мною життя”, і щоденно встає, наче по новий зиск”.
Чи не чудово?!
І на завершення.
“Погано жити в путах потреби, але жити в тій потребі немає жодної потреби”. – Запитаєш, чому? Бо звідусіль відкрито нам багато шляхів до свободи, коротких, легких. Завдячуйте провидінню, що ніхто не може бути затриманим при житті. Маємо змогу потоптати саму необхідність.
Це від Епікура, але “все, бездоганно сказане, – спільне надбання.
Я навів декілька цитат, але всі набираю на клавіатурі та переживаю глибину сказаного. Це – мій подарунок вам в цей день.