Хронос. Управління часом стосується хроноса. Це грецьке слово, що значить – “хронологічний час”. Він лінійний та послідовний. Кожна секунда варта не більше і не менше за будь-яку іншу секунду. Ритм нашого життя по суті диктується цоканням годинника. Але в світі існують цілі цивілізації, які ставляться до життя з погляду “парадигми кайроса” – “сприятливий час”, “якісний час”. Час (в даному випадку саме кайрос) – це щось таке, що варто “пережити”. Це щось експоненціальне, екзистенційне. Суть кайросу в тому, скільки користі ви отримуєте від використаного часу, а не скільки часу витрачаєте на ту чи іншу справу. В сучасній мові ви можете знайти посилання на кайрос в такому питанні –
“Ти гарно витратив свій час?”
Ми не питаємо, скільки хронологічного часу було витрачено, ми запитуємо про цінність, якість цього часу.
Я лише трохи змінив деякі формулювання, зокрема, “кайрос” у Кові, та у мене “каірос”, бо з англійською легше знайти абревіатури для CAIROS (Creativity, Affluence, Intelligence, Relationships, Organism, Spirituality).
Кові пише багато про те, наскільки перші три покоління управління часом не виконують важливі цілі людського буття – робити найважливіші речі в житті – жити, любити, навчатися і залишити по собі слід. Люди більшою мірою стають “управлінцями” своїх днів, що виконують свої на швидку руку накидані задачі. Вони не можуть перейти кордон між людиною рівня “What?” (що характерний для найманого директора, якщо користуватися визначенням того ж Саймона Сінека та його книги Start with Your Why) та дійти до рівня людини Why, того, хто переймається місією компанії, засновника, бачення якого далі ніж суєта офісного простору, ніж купа цифр і безкінечних транзакцій.
Людина-What (це вже моє визначення, не від Кові) більш заточує свою щоденну “суєту” на квапливе нагромадження різних цілей і задач навколо транзакцій з іншими людьми. Та коли все йде не по плану, ти дуже дратуєшся, і тобі здається, що ти не встигаєш, та виникає відчуття сильної провини. Твої відносини з іншими саме “транзакційні”, коли ти в кращому випадку працюєш в стилі Win-Win (це фактично рівень Matcher, користуючись термінологією Адама Гранта) або просто Win, або навіть Win-Lose (типичний Taker, людина, що піклується тільки про особисту вигоду, та сприймає світ як банківський баланс з обмеженими “призами”). Але є інший стиль, трансформаційний вид відносин, коли ти не просто обмінюєшся цінностями. Ти фактично привносиш щось, змінюєш загальну суму на рахунках, додаючи свою цінність через синергію і притримання найважливіших внутрішніх цінностей. Ти працюєш для суспільного блага, та це новий рівень взаємної вигоди Win-Win, коли всі отримають більше, ніж вклали, замість простого обміну один на один.
Кові говорить, що існує три рівня розвитку тайм менеджменту, три покоління. В першому люди просто накидають на аркушах список справ, як ті продукти, які твоя жінка попросила тебе купити в супермаркеті. Ти по черзі викреслюєш один пункт і переходиш до іншого. В другому поколінні додаються календарі і застосунки для визначення часу на зустрічі або виконання своїх завдань. В третьому рівні ти додаєш загальні цілі і проекти, та поступово просуваєшся в виконанні кожного з них.
Але є четвертий рівень, що пропонує Стівен. Це рівень, де ти відступаєш від традиційного “хроносу” (всі три покоління) до четвертого, “каіросу”, де твій час магічним чином перетворюється на сумлінне виконання твоїх глибинних цілей, де ти визначаєш свої ролі в житті, де ти думаєш про свою місію в житті і наскільки ти наблизився до того, щоб епітафія на твоїй могилі на цвинтарі відповідала твоєму уявленню про себе, свою роль у суспільстві. На четвертому рівні ти гармонійно живеш своє життя без страху за майбутнє, бо кожний твій день вже ідеальний сам по собі.
Але тут починається щось фантастичне. Ти починаєш розуміти, що стаєш ще ефективнішим, що ти навчаєшся робити все складніші речі і проекти завдяки навичками глибокого мислення та притримання етики праці не для результату тут і зараз, а довгострокового та узгодженого з більш амбіційними планами. Долання перешкод, та по-більшості, світських, звичайних проблем в житті, вже не виглядає настільки ганебним і катастрофічним.
Джеймс Аллен, що написав “Як людина мислить”, говорить:
“Внутрішнє безперервно виривається назовні. Стан серця людини породжує обставини його життя. Його думки породжують діяльність, а ця діяльність приносить плоди характеру і долі”.