Перечитую Джима Квіка, в фізичній паперовій книзі з твердою палітуркою. І хоча я вже це слухав і читав кілька разів, мені досі цікаво.
І хоча я повторював це і в уроках, що записував у 2013 році для нашого освітнього стартапі Юнікурсіті, повторював про те, що якщо ти не навчаєшся постійно, то не зможеш утриматися в сідлі, бо так швидко все змінюється в економіці, що професії, що вважалися важливими і прибутковими ще кілька років тому (наприклад, в банківській аналітиці), заміщуються штучним інтелектом або взагалі стають неактуальними.
Тому на перші ролі виходить саме така навичка, можна сказати, матір всіх скілів, мета навичка, це вміння вчитися. Якщо ти б зажадав загадати лише одне бажання для свого джина, свого “генія”, то міг би лише попросити його надати тобі можливість швидко вчитися всьому.
Це може виглядати як магія, щось містичне та за межами нашого сприйняття, але якщо ти навчишся хоча б читати книги, широкого кола знань, ти зможеш набагато краще фільтрувати інформацію, що гігабайтами надходить до нас з різних джерел щодня, до нашого мозку, до наших рецепторів слуху, дотику, візуальна інформація та їжа для роздумів. Ти зможеш приймати правильні рішення, бо “генії залишають підказки”. Навіть читаючи біографії великих людей (як рекомендував один з ранніх вчителів Джима Квіка, коли він потрапив в гості до його домашньої бібліотеки і показав, що того відділяє від величі відстань приблизно в 30 см, від одного вуха до іншого), ти бачиш, як вони вчиняли в тому чи іншому випадку на їхньому життєвому шляху.
Це як в старому анекдоті про спеціаліста, якого запросили на завод полаштувати обладнання. Він закрутив одну гайку (або стукнув молотком, неважливо), та взяв за це 10 тисяч доларів. Коли його попросили довести, чому саме така сума за 1 хвилину роботи, той відповів – 1 долар за удар молотком, та 9999 доларів за те, щоб дізнатися, куди вдарити. Це те ж саме, як набросок портрета Сальвадора Далі для жінки на базарі – він витратив кілька хвилин, щоб зробити його, але все життя на те, щоб підготуватися, та попросив за нього мільйон доларів.
Коли ти вчишся для себе, то маєш розуміти, що це зовсім не те, що було в школи, коли ти пасивно сидиш за партою та чекаєш, поки лекція вчителя заллється тобі в вуха та якимось чином устаканиться та призведе до вміння (хоча б щоб здати іспити, хоча школярі дуже розмито розуміють, навіщо це, як до речі і вчителі). Панівна емоція в школі – це скука, сум. Та вся шкільна система переслідує дуже сумнівні цілі, політичні, доводить, що типу влада піклується про своїх громадян, про дітей. Так, навчають якоїсь дисципліні, але це мало схоже на справжню освіту. “Нехай школа не заважає твоїй освіті” – хто сказав? Марк Твен?
Одна з навичок, що як більшості (і у мене в тому числі) не “прокачана” – це вміння читати. Вона як засіла десь з 6-7 класу, так суттєво і не розвинулася. Ми тут як старий бухгалтер з 40 річним досвідом, що застряг в розвитку на 2-му році, та далі не розвивається (а лише бурчить і думає, що все знає). Я поясню. Ми читаємо занадто повільно. Ми проговорюємо в думках те, що прочитали. Ми повертаємося до того, що прочитали півхвилини тому. Ми не вміємо охоплювати більше ніж 1-2 слова замість кілька рядків одразу як роблять ті, хто вміє. На прочитання однієї сторінки у нас займає 1-3 хвилини замість 10-20 секунд. Якщо лише навчитися читати, це змінить до якоїсь міри ваше життя, згодом – суттєво.
Джим Квік порівнює читання з їздою на машині. Якщо ти їздиш повільно, то твій мозок блукає, ти роздивляєшся все навкруги і не можеш нормально зосередитися. Якщо ж ти гонщик Формули-1, то маєш контролювати кожну долю секунди і бути вкрай уважним. Твій мозок працює по повній, не відволікається на перечитування, та може сприймати в 5-10 разів більше інформації і КРАЩЕ СПРИЙМАТИ ВСЕ, ЩО ПРОЧИТАЛИ. Тобто це міф, що люди, що швидко читають, гірше сприймають інформацію.
Також важливо мати певну структуру, заздалегідь визначені процедури для того, щоб “перетравити” те, що ти для себе виніс з прочитаного. Можна наприклад ставити такі три питання – “Як я цим можу скористатися?” Далі – “Чому я маю цим скористатися?” та “Коли я цим конкретно скористаюся?”
Ще підказка – можна читати невеликими проміжками в стилі Помодоро, по 25 хвилин, і робити перерви по 5 хвилин. Тоді вступає правило “Першості” та “Останньості”. Ти краще пам’ятаєш перших людей, кого зустрів наприклад на вечірці, також останніх коли ви вже прощаєтесь. І гірше – весь натовп та мимолітні бесіди. Коли у тебе декілька періодів за 3 години навчання, ти можеш в 6-8 разів більше інформації внести до своєї довгострокової пам’яті саме завдяки цьому принципу.
Також Джим говорить про важливість травлення і того, які речовини потрапляють в кишківник надсилають сигнали до головного мозку. Фактично наш шлунок – це другий мозок, та він підказує нам інтуїтивно, що ми маємо робити. Та без ефективного функціонування шлунку неможлива якісна робота мозку.
Це узгоджується з фільмом на Нетфліксі – “Прокачай здоров’я. Таємниці кишківника”. Там розповідаються історії людей з різними навичками по їжі, та чудова анімація, де показується, наприклад, що якщо їсти недостатньо клітковини, то деякі мікроорганізми (мікробіом) починають поїдати важливі інгредієнти внутрішні як то стінки кишківника, що приводить до подразнень, а іноді і до руйнування і допуску туди злих вільних радикалів і початку внутрішньої війни, що ні до чого доброго не доводить (деменція, онкозахворювання та інше).
Тому важливо їсти достатньо клітковини (рекомендація для американців – 28-40 г на день, при тому на чашку риса всього 1 г клітковини, а авокадо – 10 г, семена чіа – 40 г), при тому середній американець вживає лише 15 г, та це причина багатьох негараздів. Інші вважають, що треба більше 50 г на день.
Повернемося до Джима Квіка. Він дає чіткі рекомендації щодо продуктів, які живлять мозок, та не треба ставити до цього легковажно. Серед них – авокадо, оливкова олія, броколі, навіть чорний шоколад без цукру (ми зараз на базарі беремо велику плитку 90+ відсотків какао без цукру, коштує приблизно 170 гр, вистачає нам на тиждень чи більше), волоський горіх, макадамі горіхи, також червона риба (salmon – лосось), інші види салату, капусти типу брюссельської або cauliflower.
В підсумку можу сказати, що книга Джима Квіка Limitless хоча і виглядає для когось як “ще одна книга саморозвитку, де зібрани відомі поради і історії-цитати-анекдоти” (коли я дізнався про неї, у мене правда була така думка), при глибшому вивчанні ви розумієте, що це не так, що там багато діамантів, та це може стати ваших путівником для більш якісного і набагато успішнішого життя.