Я можу читати Айн Ренд “Атлант розправив плечі ” і переживати те, що відчувають головні герої, і в чомусь підтримувати стиль життя Дайні Таггерт чи Хэнка Ріардена, але я також підпишуся на людину, що живе в Києві, та отримала життєвий досвід в середовищі, де я живу, його думки мені подобаються, та я піду за ним.
Тому треба писати. Навіть погано. Навіть сирий текст, як от у мене виходить наразі, це перший драфт, з якого згодом може вийти щось значне.
В 2009 році я зустрічався з англійським режисером Робертом Кромбі, що тоді зняв в Україні два значних фільми – “Сафо” з Богданом Ступкою та “Пригоди бравого вояка Швейка” (анімаційний повнометражний, є на Youtube повністю, рекомендую). У мене на каналі є невеличке інтерв’ю з ним. Роберт говорив, що для створення Швейка він багато-багато працював. Писав і перероблював тексти безкінечно. Потім підібрав команду і зробив кілька класних проектів (до нас в квартиру на Печерську тоді приїжджав голлівудський оператор, що знімав у 1970х фільм Скалолаз зі Сталоне, та нахвалював Роберта за грамотні композиції та роботу з камерою в “Сафо”, яку робили частково у Криму).
“Тобі треба молотком і цвяхами прибити руку до стола та писати –писати – писати ”.
Є усталена думка, що письменник має довго думати, чекати свою музу, потім ретельно записувати кожне слово, що прийшло в його талановиту геніальну голову.
Ніщо не може бути далі від правди, згідно з фундаментальною книгою Стівена Кінга On Writing. Він говорить, що його муза дуже неслухняна, це якийсь неголений доволі нахабний тип, що приходить і смалить у нього в кабінеті. І Стівен Кінг ніколи йому не довіряв.
Замість цього він запирався у себе в кабінеті, з ранку і часто до самого обіду, щоб написати свій мінімум слів на день – 2000. Ось цей мінімум він тримає будь що, і це дозволяє Стівену видавати по книзі чи не щоквартально. А ви знаєте книги Стівена Кінга – вони нерідко важче за середню цеглину.
Це звичайно перші драфти, та в мистецтві письменника ключову роль займає саме редагування. Безжалісне, скрупульозно, ретельне, багаторазове. Можна йти в глибину та покращувати свої твори, але вони мають існувати, щоб було що викреслювати, правити, радіти відкриттям.
Якось проводили експеримент з двома групами студентів. Це був такий собі урок гончарної майстерності. Першу групу попросили за дві години (можу помилятися в деталях) створити ідеальний глечик в одному примірнику. Іншу групу попросили зробити якомога більше гарних глечиків.
Що в результаті? У першій групі люди створили по одному глечику, але вони були кострубаті, браковані, несиметричні, викривлені, пошкоджені, неправильної форми, нестандартні, недбалі та нерівні.
У другої групи глечики були кращої якості, доволі пристойні та близькі до досконалості.
В чому тут моя мораль чи моя суб’єктивна рекомендація? По-перше – почніть щось писати, що вважаєте важливим, будь то щоденник вдячності (треба окремо про це поговорити) або новий роман, або дослідження в тій сфері, де ви працюєте, та можете щось нове придумати.
По-друге – поглиблюйте своє життя, відточуючи кожний аспект своєї діяльності, робіть його на 1 відсоток краще щодня. Вміння щось створювати для суспільства (креативність або підприємництво, вміння керувати фінансами або ресурсами, роботу мозку, відносини з іншими, роботу свого організму та духовну основі. Ось ці шість сфер. Робіть так, щоб ваше життя було достойне книги, а думки достатньо глибокими, щоб інші могли втілити їх в своє.