Я досі пам’ятаю сотні емоцій, пов’язаних з грою. По-перше для мене це футбол, і те, як я грав, і те, як я спостерігав за грою інших. Ось декілька згадок.
В Созополі, місті в Болгарії, де я був 15 (!) разів, починаючи з 1998 року (коли мені було 24 роки) і до 2023 року, завітати на футбольний майданчик біля школи або на великий стадіон було щоденною звичкою, відразу після пляжу і моря. Зараз на великий стадіон не пускають грати, бо там тепер трибуни і місце для великих ігор місцевої команди. На пляжі ми також з болгарськими хлопцями грали в різні ігри, серед яких “цар гори”, різні види бігу і боротьби.
Якось грали “молодь Созополя” проти досвідчених дорослих гравців. Я чомусь грав за “молодь”, і я яскраво пам’ятаю, як мені навісили з флангу, та як забив головою, як бив пенальті. Та як ми грали з гравцем національної збірної Болгарії Чавдаром Янковим, що був там на відпочинку.
Далі – як грали в футбол в Астрахані, коли мені було 16 років, та ми з друзями виграли два турніри (у мене навіть є грамоти), як ми перемогли в Zero Day Cup по футболу в 2011 з командою Old Friends, та всі свої три голи в 5 іграх групового етапу, та фінальних. Безліч ігор в НАУ, там чи не щодня грали по 2-3 години, з китайцями, африканцями, були у нас і грузини і чеченець. Як грали біля 159 школи у баскетбол, також в Пушкінському парку біля медуніверситету, як грали на Хрещатику у стрітбол в 1999 році, та стикнулися з хлопцем, що зламав ногу, та його забрала швидка. Безліч ігор в Гідропарку біля Дніпра. Деякі травми і переломи мої досі не загоїлися, але… чим старше я, тим більше розумію, що всі ті спортивні роки були не забавкою, не дурницею, що це надало мені не тільки запас міцності і сили, м’язів, достатні для того, щоб в 50 років почуватися молодою людиною і в деяких вправах не поступатися, а часто переважати молодих, але й мати наснагу, енергію та ентузіазм, що не дають зупинятися і переходити в стан постійного стресу.
Також футбол, яким я захоплювався в дитинстві і молодості. У мене десь лежить колекція всіх гравців зіркового складу київського Динамо 1980-х з підписами Лобановського, Беланова, Блохіна, Раца, Яковенка (грали з його сином в футбол біля школи 71, там поряд будинок, де жили більшість гравців “Динамо”), Протасова, Литовченка. Всі голи їх – ось півфінал команди радянського союзу (де з 11 гравців на полі тільки два були московітів, а 9 – київські динамовці) проти непереможних до того італійців (2-0), гол Раца проти летучих голландців, гол Кузнецова в фіналі кубка срср 1988 року, гра проти Реал Мадрида в 1999 (2-0), проти Арсенала, де я сидів за воротами, коли Шевченко зі штрафного забив один з найкрасивіших м’ячів у своїй кар’єрі. Ну і Мессі, це маестро, його гра віртуозна та витвір мистецтва, а гра Барселони 2010-х – це найчудовіший оркестр, це шедевр не гірше за Шекспіра або Моцарта. Дивився на ігри як на фільми, а гра проти Парі Сент Жермен (6-1), з Неймаром та Мессі, з тріо MSN – Messi-Suares-Neymar – краще з всього в футболі, що бачив в житті.
Я можу згадати сотні епізодів, сотні! Зараз я не дивлюся футбол, бо змінилися орієнтири, книги для мене зараз не менш емоційні, ніж гра, та з трьома маленькими дітьми нам є чим грати щодня.
Це гра, яку не можна викинути з життя! Не будьте “достатньо дорослими”, щоб забути, наскільки життєво необхідно час від часу забувати про все і просто насолоджуватися грою, сміятися, радіти, шукати, дивуватися, емоційно реагувати на все, що відбувається.
Так і в школі з епохи індустріальної революції стало прийнято відштовхувати дітей від пристрасті до ігор. Навчання асоціюється з нудотою, зі муштруванням, з вбивством будь-якого ентузіазму та креативу.
Ось що пише з цього приводу Грег Маккеон в книзі “Есенціалізм”. Деякі уривки наведу.
Слово “школа” утворилося від давньогрецького кореня “сколі”, що означає “дозвілля”. Сер Кен Робінсон говорить, що в неї більше немає ні дозвілля, ні задоволення від навчання. Замість того, щоб розвивати творчі здібності дитини у грі, школа геть-чисто їх вбиває.
“Ми звикли до фаст-фуду і в їжі, і в навчанні. Так само як швидке харчування шкодить нашому тілу, школи висмоктують з дітей енергію та силу духу. Уява – ключ до успіху у будь-якій діяльності, але ми ризикуємо втратити його, використовуючи стандартні методи навчання дітей та дорослих”.
Ідея того, що гра – це дурість, прищеплюється нам у молодості, але розквітає пишним кольором, коли ми починаємо працювати.
Те ж само в компаніях. Військова термінологія досі зустрічається у бізнес-лексиці. Іноді ми говоримо про те, що співробітник чи відділ перебувають на передовій, а англійське слово company вживається також у значенні “рота” (“чота”, “чотовий”).
Втім, дослідження показують, що гра розвиває пластичність мозку, здібність до адаптації та творчості. Стюарт Браун говорить – “ніщо так не запалює мозок, як гра”.
В книзі наводиться дві історії – про щурів та ведмедів. Обидва експерименти показали, як відсутність гри призводить до того, що тварини становляться лякливими, занепадають духом та вмирають передчасно.
Боб Фейган говорить: “У житті нам постійно доводиться вирішувати нові проблеми, а гра вчить ведмедів, як реагувати на зміни”.
Як Панксепп: “Можна з упевненістю сказати, що під час гри тварини найбільш яскраво демонструють гнучку та креативну поведінку”.
Стюарт Браун: “З усіх біологічних видів найбільш граючим є людина. Ми створені в грі та для гри. Гра – найчистіший прояв людської натури та нашої індивідуальності.”
Гра – важливий елемент шляху есенціаліста, оскільки вона стимулює роздуми та дослідження трьома основними способами.
По-перше – збільшує спектр доступних нам альтернатив.
По-друге – гра – це ліки проти стресу.
По-третє – гра позитивно впливає на виконавчі функції головного мозку.
Едвард Хеллоуелл говорить: “До цих функцій відносяться планування, визначення пріоритетів, передбачення, делегування, прийняття рішень, аналіз – загалом майже всі види діяльності, якими має володіти успішний менеджер. “
Гра не лише дозволяє нам зрозуміти, що важливо, а що ні. Вона важлива сама собою.
Vale et Salve!