Готуюся до чергового інтерв’ю з Андрієм Роспотнюком, цього разу на тему книги Еліс Шрьодер “Снігова куля: Уоррен Баффет і справа життя”. І після закінчення читання книги роблю невеликі помітки, також висновки.
Чудова книга, класні поради. Перечитав про внутрішню самооцінку Баффета. Він брав за приклад свого батька, який часто поводився дуже зухвало та неконвенціонально, чим шкодив своїй політичній кар’єрі. Багато хто вважав його занадто чесним і принциповим. Уоррен тримав фото батька над своїм столом завжди.
Ось що б ви хотіли більше – бути найкращим коханцем у світі, але щоб ніхто про це не знав, чи бути поганим коханцем, але мати репутацію кращого? І хоча певна привабливість у другому випадку є, все ж таки ніхто не буде заперечувати, що бути в своїй найкращій формі все ж явно переважає суспільну думку.
Якось президентові було необхідно вибрати, кого радше прийняти у себе, Папу Римського чи Герберта Аллена, що мав дати важливі фінансові поради для країни. Обидві зустрічі були призначені на один і той же час. Президент обрав Папу, бо “Там недовго, треба саме поцілувати каблучку”. І Уоррен довго кепкував з цього приводу, називав посадовців “цілувальниками каблучок”.
Також коли більшість гостей на зустрічі в Сан Валлі, інвестори і акціонери, заможні люди, наполягали, щоб Уоррен підтвердив їхнє рішення більше інвестувати в технологічні компанії, бо так роблять всі, Уоррен вирішив подарувати їм ювелірні лінзи, “щоб розглядати величину діаманта на каблучці у дружини свого сусіда”, при тому як правило – “третьої дружини”. Цей тонкий жарт про людей, що постійно озираються по сторонах, був оцінений, хоча декількох образив.
Уоррен говорив про авіа індустрію, в яку сам вкладав чимало грошенят (називав це “аероголізмом”) та постійно втрачав. Він говорить, що, либонь, радше б завадив польоту Райта, бо всі авіакомпанії не приносять прибутків їхнім володарям, як і авто компанії, що було відкрито більше 2000 під час авто буму першої половини 20 століття, втім, тільки три з них вижили, та коштують дешевше за балансової вартості. Людей, що не розуміються на інвестиціях, приваблюють гарячі теми, модні теми. Але більшість з них просто “пшик”. Краще б я торгував конями, зауважує Баффет.
Сам Уоррен будував десятиріччями свій шедевр, свою компанію мрії, не просто витвором мистецтва, але ілюстрованою книжкою його переконань, повчальним підприємством – Berkshire Hathaway.
“Я почуваюся так, наче лежу на спині, ось Сікстинська Каплиця, і я малюю картину. Мені подобається, коли люди коментують: “Оце так, дуже гарна картина”. Але вона моя, і коли хтось заговорить: Чому б тобі не використати більше червоного замість блакитного? – бувайте. Це моя картина. І мене не турбує, за скільки її продадуть. Саму картину ніколи не буде закінчено. Це одна з найпрекрасніших рис.”
Баффет, як і Мангер, був любителем почитати мораль. Втім, він намагався стати експертом в трьох царинах життя – гроші, бізнес і власне життя. Він застерігав своїх слухачів попастися на гачок “комплексу взуттєвого гудзика”. Один з їхніх приятелів якось скупив всі ґудзики для взуття і став регіональним монополістом на цьому ринку, і так пишався цим, що став повчати всіх у всьому, як жити.
Уоррен зосереджено вивчав звіти сотень інших компаній, які ще не купив. Частково з цікавості, частково про всяк випадок. Він поглинав щомісячні, щотижневі та щоденні звіти, надіслані факсом, звичайною та електронною поштою компаніями, якими володів Berkshire Hathaway – перелік, що зростав рік у рік. Ці звіти повідомляли йому, скільки автомобільних полісів продала GEICO минулого тижня та за скількома вимогами на відшкодування вона заплатила; скільки фунтів продукції See’s Candies продано вчора, скільки форм для тюремних охоронців замовили у Fechheimers, скільки пайового часу на літаки бізнес класу компанія Net Jets продавала у Європі та Сполучених Штатах, та інше – тенти, зарядні пристрої, кіловат-години, повітряні компресори, каблучки на заручини, орендовані вантажівки, енциклопедії, навчальні курси пілотів, товари для дому, обладнання для серцево-легеневої реанімації, свинячі клітки, корабельні позики, переліки об’єктів нерухомості на продаж, морозиво, мотовила та лебідки, кубічні фути газу, відстійні насоси, пилосмоки, газетна реклама, лічильники яєць, взуття медичних сестер, електромеханічні компоненти. Числові дані про їхні витрати та продажі стікалися в офіс Баффета, і багато з них він знав напам’ять.
А де ваш шедевр, ваша Сикстинська Каплиця, ваш BRK, ваш Проект Х, задля якого ви готові працювати роками і десятиліттями?